Сотня УПА проти бригади НКВД

Фото: Памятник борцям за волю України в с. Зіболки (з Воєнно-історичного форуму)

Бій сотні УПА проти бригади ВВ НКВД та втрати цієї бригади, що втричі перевищили особовий склад повстанської сотні виглядає доволі фантастично, але, тим не менше, — це твердий факт і такий бій відбувся 22 березня 1945 року на Львівщині.

Бої цього роду належать до тисячі й одної несподіванок партизанської війни, яка не може вкладатись в рамці твердих і незмінних „правильників" та тактичних канонів. Результат бою сотні УПА "Перемоги" („Галайда І") проти бригади ВВ НКВД рішали чинники, які відсутні в нормальних тактичних ситуаціях.

Партизан знає, за що він воює і за що він, кожної хвилини, може скласти своє життя. Ця свідомість дає йому величезну перевагу над противником, який густо-часто такої свідомості не має.

Другий чинник - традиційна російська тактична настанова, яка, не рахуючись з життям вояка, вважає доцільним рішати вислід бою масою, без огляду на можливі втрати. Російська воєнна історія знає чимало випадків, що генерали кидали на безцільний убій свої солдатські маси. Тактичний канон: „жізнь солдата — капєйка" причинилась до поразки у бою в лісі Зібольщина.

УПА також мала ще один козир на своєму боці, який намагаються заперечити большевики - повна підтримка українського народу своєї УПА постачанням, розвідкою, охороною. Без підтримки українського народу УПА не могла б існувати й боротись проти переважаючого противника впродовж багатьох місяців і років.

Фото: Ліс на північ від с. Зіболки, де був бій (з Воєнно-історичного форуму)

Бій сотні "Галайда І" проти бригади ВВ НКВД відбувся 22 березня 1945 року.

В другій половині березня 1945 року сотня під командуванням командира "Перемоги" прибула з радванецьких лісів в Жовківщину та закватирувалася в селі Верини, за сім кілометрів на північний схід від Жовкви. В селі сотня перебувала через ніч, на день виходила із села до лісу, щоб не розконспірувати свого місця перебування перед численними большевицькими розвідниками.

21 березня під вечір повстанська розвідка донесла, що енкаведисти обсадили заставами Туринський ліс, та зайняли села Зіболки і Передриміхи Малі та просуваються в сторону села Жовтанецька Воля.

Фото: червоним кольором позначено ймовірне місце основних боїв

22 березня вранці повстанська сотня відступила до лісу, вибрала вигідні становища й почала їх укріплювати. Відділ розташувався у лісі в закритому терені, на південь від села Верини. На північ від повстанських становищ була досить велика поляна, яка дала можливість скоро зауважити ворога. На схід від становищ, у напрямі на село Воля Жовтанецька був зруб, який теж унеможливлював непомітну появу ворога. Сотня зайняла становища так: чота "Лісового" зайняла відтинок на північ, себто на село Верини, чота "Ігоря" — на схід, в напрямі на Жовтанецьку Волю, а чота "Сивого" — на північний схід, в напрямі села Передриміхи Малі. Решту сотні угруповано в глибину, як резерв. Повстанці вибудували окопи та очікували ворога.

Фото: червоним кольором позначені місця дислокації військ НКВД, жовтим - вірогідне місце розташування повстанського загону та положення основних становищ (жовті стрілки)

У відділі “Галайда І” було 167 повстанців. Ділився він на три чоти, кулеметну та гарматну ланки і рій розвідників. Разом в сотні було 26 скорострілів, в тому числі два німецькі М42. Стрільці були озброєні гвинтівками, автоматами та револьверами різного походження. Більшість сил відділу було кинуто для оборони північного становища, - саме звідти найскоріше чекали ворога.

В облаві на цей ліс брала участь дивізія внутрішніх військ НКВД чисельністю близько 6 тисяч чоловік, у тому числі вишкільні частини призовників НКВД.  Карателі обставили ліс і почали трьома лавами переходити зі всіх сторін стискаючи перстень оточеного підвідділу. Попереду йшли рекрути, а в останній лаві чекісти, які їх підганяли.

Ворог почав концентричне перешукування лісу, виходячи із сіл: Верини (із півночі), Воля Жовтанецька (від сходу), Зіболки (від півдня), Передриміхи Малі (від південного заходу) та Білий Ліс (захід).

Близько 11 години дня почався бій. Енкаведисти безнастанно підтягали свої сили і раз за разом кидали їх до масових атак. Ворогів було так багато, що, за спогадами очевидців, "аж цівки кулеметів і автоматів горячі, мов вогонь. Вже і ручні гранати пішли в рух..." В одному місці енкаведистам навіть вдалось вдертись у становища повстанців. Зав'язався рукопашний бій.

Більше двох годин тривав бій. Повстанцям вдалося відбити всі атаки ворога, який врешті-решт відступив, але большевики продовжували обстріл становищ повстанців. А під вечір енкаведисти почали обстріл лісу мінометами.

Командир Перемога, беручи до уваги свої сили та переважаючі сили ворога, дає наказ іти в пробій.

Згідно з  наказом чота "Ігоря" відкрила вогонь, на прорив пішла чота "Сивого", за ним піднялася чота "Лісового". Чота "Сивого" увірвалася на зруб і погнала більшовиків перед собою, а чота "Лісового" перебігла поляну і опинилась у лісі. Звідти було чути її крики «Слава!», бо обидві чоти вдарили по тилах карателів. Це використала чота "Ігоря" і пішла в прорив.

Стрілянина й крики «Слава!» лунали по всьому лісі. Енкаведисти, думаючи, що це прийшли на допомогу нові відділи УПА, почали відступати.

Сотня успішно прорвалася з оточення. Командир Перемога в бою був поранений у груди, але, незважаючи на це, холоднокровно командував проривом.

Загалом сотня відбила одинадцять ворожих атак на становища й втратила 40 старшин, підстаршин і стрільців, але головно від мінометного вогню та під час прориву, 18 повстанців було поранено. Жоден повстанець не попав ворогові живим у полон. Легкопоранені повстанці продовжували безнастанну боротьбу, а тяжко ранені, як що не можна було їх підібрати з поля бою, дострілювалися або підривали себе гранатами.

Втрати ж совєтських карателів у тому бою сягали понад 480 чоловік, з них 38 убитих офіцерів. Між убитими офіцерами були 2 полковники та 3 майори.
Після одужання "Перемога" негайно наладнав свою сотню, яка в часи прориву була розділена на окремі частини. Незадовго потім відділ “Галайда І” повернувся до своєї бойової форми та по збільшенню своїх проріджених кадрів, брав участь у багатьох нових боях.

Фото: могила полеглим повстанцям з села Зіболки (з Воєнно-історичного форуму)

Ярина Ковач, Політклуб

За матеріалами:

Вісті комбатанта

Воєнно-історичний форум

П.Мірчук УПА 1942-1952 (Ч.2)

Збірка "У бороть-бі за волю - під бойовими прапорами УПА"