9 лютого – річниця повстання холодноярців у Лук’янівській в’язниці

Сьогодні, 9 лютого 2013 року, минає 90 років з того дня, коли близько тридцяти отаманів та вояків Холодного Яру, засуджених совєтською "владою" на смерть, прийняли свій останній бій в Лук’янівській в’язниці.

Холодноярська республіка виникла у вирі Громадянської війни. Територіально це утворення займало частини сучасних Черкаської та Кіровоградської областей. Назва походить від урочища Холодний Яр, де знаходився центр повстанців - Мотрин монастир.

Свого часу саме на цих землях розгорталася Коліївщина. Тому не дивно, що місцеві жителі вороже зустрічали будь-яке ярмо: біле, червоне чи якесь інакше.

Найактивніше боротьба холодноярців тривала протягом 1919-1922 рр. Був момент, коли бійці Холодного Яру та сусідніх регіонів мали об’днаної сили близько 30 тис. чоловік. Та переважна частина командирів не підтримали ідею йти на Київ. У 1922 р. ЧК захопило більшість отаманів Холодного Яру. Але боротьба на цих теренах продовжувалася до 1925 р. (за іншими даними – до 1930).

Фото: Повстанці Холодного Яру, 1922 р. (з сайту Історична правда)

У своїй книзі "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський пише про захоплення чекістами отаманів: "Було їх коло тридцяти. Говорили дозорці, що то всі були найголовніші бандити з Холодного Яру. Не могли їх ніяк виловити, аж поки не вдалося ГПУ піддурити їх. Підіслали їм агента ніби то зв'язкового від Петлюри й Тютюнника. Спритний ”сексот“ був, інтелігентний, документи відповідні привіз. Призначили збірку ватажків з усієї околиці вночі, десь у хаті серед ліса. А звечора ще до тієї хати прокралася група ударників-матросів із Києва і заховалася там. Як тільки хто зайде — зв'язали, рот заткали. Були б може більше ще пов'язали, та один, як кинулися до нього, вистрілив із револьвера. У лісі хтось дві бомби кинув — тривоги наробив. Вихопили пов'язаних і тихцем до Києва вивезли"

2 лютого 1923 р. надзвичайна сесія Київського губернського революційного трибуналу засудила захоплених отаманів Холодного Яру до розстрілу.

Холодноярці не стали склавши руки чекати розстрілу. 9 лютого 1923 року о 8 год. 30 хв. в камері №1 Лук’янівської в’язниці м. Києва, коли охоронець подав до їхньої камери окріп на чай, повстанці вихопили посудину і обдали червоноармійця кип’ятком. Заволодівши револьвером покинули камеру і захопили канцелярію, де була зброя. Але постріл начальника варти підняв загальну тривогу у тюрмі. Виходи було блоковано. Повстанці повернулися на поверх і почали вести вогонь з вікон. Всі камери були відімкнуті і охочі приєдналися до повстання. Чотири години серед Києва йшов запеклий бій, який став останнім для багатьох українських героїв... Спробували підпалити Тюрпод, щоб прикрившись димовою завісою пробитися з в’язниці. Але прибули пожежники і згасили вогонь. Кінчалися набої.

Холодноярці не збиралися здаватися живими і залишили собі по кулі. Юрій Горліс-Горський написав про це останнє прощання побратимів: "Розцілувавшись із тими, що залишилися, та між собою — станули посеред коридора парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них — два найстарші отамани Холодного яру, за ними останні. Кожний держав однією рукою свою рушницю за спуск — другою направляв сам дуло товаришевої рушниці собі в серце.
— Ну — готово? — радів чогось Похмурий, — Увага! Живе Україна! Раз! Два! Три!
Рівненька сальва — і шістнадцять трупів впало на підлогу

Ті, що залишалися, забрали від мертвих рушниці. Тільки чекісти з червоноармійцями вдерлися на поверх, кинулися їм назустріч з кольбами. Порозбивали кільком голови, та ті, знаючи, що набоїв уже не мають, не стріляли, пов'язали таки живими. Побили сильно. Увечорі забрали до льоху. Оповідав потім дозорець, що сам Ріхтер повідрубував їм голови сокирою від дров. Вночі вивезли усіх і закопали. Не знаю, чи на Лисій горі — чи на Собачій тропі. І там, і там розстріляних ГПУ закопує"

В тому бою загинуло 38 повстанців: Едуард Добелас-Панок, Петро Пичкулич, Семен Жуковський, Павло Пашков, Іван Заєць, Йосип Гуменюк, Григорій Ранцев, Іван Левицький, Сергій Захаров, Федір Левицький, Сергій Татищев, Іван Мельник, Семен Данилевич, Ілля Листопад, Григорій Красниченко, Михайло Ножин, Дмитро Петренко, Григорій Певнев (Певний?), Михайло Якубовський, Микола Петриковський, Петро Погуляшенко, Григорій Калитюк-Гейша, Ларіон Завгородній, Мефодій Голик-Залізняк, Тиміш Компанієць, Олексій Добровольський, Костянтин Здобудь-Воля, Василь Цап, Микола Опока, Михайло Турок, Іван Гайовий-Грисюк, Юрко Дробатковський, Іван Ляшенко, Корній Черкас, Михайло Куниця, Денис Гупало, Григорій Олійник, Куценко.

Вічна пам'ять Героям!

Де їх поховано – невідомо до сьогодні.

Фото: Лиса гора

Фото: Між двома баштами починається Печерський узвіз - колишня Собача тропа

Фото: Яри між будинками Печерського узвозу

За матеріалами:

http://op-lot.livejournal.com/24110.html

http://unknownwar.info/-_432/

http://h.ua/story/314522/